- ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ В ПРАКТИЦІ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ХІМІЇ.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ В ПРАКТИЦІ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ХІМІЇ.

 « Потрібно, щоб усі учні   вже із самого початку

ясно бачили мету з усіма   проміжними ланками

й прагнули досягти її »         Ян Коменський.

 Плануючи вивчення нової теми чи аналізуючи результати отриманих знань, замислюєшся, а як зробити так, щоб основи відклались в учнівських головах і за необхідності вони змогли б ними скористатись. Сам час диктує необхідність по-новому організувати роботу педагога, спрямувати його зусилля на розвиток в учнів самостійного творчого мислення. Тож використання на уроках хімії інноваційних технологій вважаю просто необхідним.

Зупинюсь на декількох технологіях інноваційного навчання, які використовую в своїй діяльності: проектна технологія; інтерактивні технології; комп’ютерно – інформаційні технології.

Проектна технологія потребує використання сукупності дослідницьких, пошукових, творчих методів, прийомів, засобів. Вона дає можливість практичного застосування знань – від теорії до практики та стимулювання інтересу учнів до проблем, які передбачають володіння певною сумою знань. Є кілька типів проектів, які ми використовуємо у шкільному навчанні:

·        практико – орієнтовані мають чітко позначений із самого початку результат діяльності. Причому цей результат обов’язково орієнтований на інтереси самих учасників роботи.

·        дослідні мають чітко позначену дослідницьку задачу, добре продуману структуру,  експериментальні методи та методи обробки результатів.«Синтетичні миючі засоби»,;

·        інформаційні направлені на збір інформації про якийсь об’єкт, ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів.

·        творчі як правило, не мають детально проробленої структури, вона тільки намічається і далі розвивається відповідно логіці та інтересам учасників проекту.

Певну роль приділяю також інтерактивним технологіям суть яких полягає у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання, у якому і вчитель і учні є суб’єктами. Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів можна використовувати технології кооперативного навчання, колективно – групового навчання, ситуативного моделювання та опрацювання дискусійних питань.

Роботу в групах використовую при виконанні практичних робіт та лабораторних дослідів, підсумкових уроках, повторенні .

Під час перевірки домашніх завдань використовую метод незакінчених речень. Майже до кожного параграфа підручників для 7,8,9, класів з хімії  маю декілька збірників таких диктантів. Це дає можливість швидко перевірити знання теоретичного матеріалу, та стимулює учнів до виконання домашнього завдання, зокрема, до уважного читання тексту підручника.

«Людина надає кібернетичним  машинам здатності творити і

створює цим собі могутнього помічника.»   Норберт Вінер

Раніше інформацію з будь – якої теми дитина могла отримати з різних джерел: підручник, довідкова література чи лекція вчителя. Але сьогодні вчитель повинен застосовувати в навчальному процесі нові методи подачі інформації. Адже мозок сучасної дитини налаштований на отримання знань у формі розважальних програм по телебаченню, тому він набагато легше сприйме на уроці інформацію, запропоновану за допомогою медіа засобів.  Реалізація єдиного підходу використання ІКТ дає можливість: створення слайдів з даного навчального матеріалу, використовуючи редактор презентацій та демонстрація презентації на уроках ;  самостійної розробки тестів або використання готових програм – оболонок, проведення комп’ютерного тестування; застосування навчальних програмних засобів; пошук інформації в Інтернеті в процесі підготовки до уроків та позакласних заходів. Використання комп’ютера на уроці дозволяє зробити процес навчання індивідуальним, диференційованим, збільшити обсяг виконаних завдань та інтенсифікувати самостійну роботу.

Для використання на уроках виготовляю таблиці, роздатковий матеріал. Використовую на уроках і презентації, відео фрагменти, моделі, анімації.

Сучасні медіа – посібники створені на допомогу вчителеві у проведенні уроків. Ці посібники вирішують частину шкільних проблем, пов’язаних із матеріальним забезпеченням хімічного кабінету та дають змогу показати досліди в динаміці, повторити демонстрації, повторно звернутися до навчального матеріалу.  Навчальний матеріал педагогічних програмних засобів сприяє: активізації пізнавальної діяльності учнів; розвитку їх самостійності в опануванні знань; формуванню інформаційної та інших базових компетентностей особистості; формуванню навичок розв’язування задач практичного та дослідницького характерів; забезпеченню диференційованого підходу.

… Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку.  Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять… В.О. Сухомлинський

Важливим засобом ефективної навчальної діяльності є також дидактична гра. Завдяки їй розвиваються всі сторони психіки дитини, закладається фундамент для її шкільного навчання; встановлено, що ігрова техніка − перенесення значень з одного предмета на інший, скороченість і узагальненість ігрових дій є умовою проникнення дитини в сферу соціальних відносин; обґрунтовано, що виділення у грі реальних відносин дітей один з одним є практикою їх колективних дій; вияснено функції гри у психічному розвитку дітей шкільного віку.

Гра – це природна активність дитини. Тому її розвиток відбувається спонтанно, у відповідності з інтелектуальним дозріванням. Використання мультимедійних інтерактивних вправ  на уроках також стимулює учнів до більш уважного вивчення матеріалу та пошуку додаткової інформації.

Мультимедійні технології допомагають вчителеві коригувати навчальний процес, враховуючи інтереси і можливості окремих учнів, допомагають реалізувати особистісно-орієнтований підхід у навчанні, забезпечують індивідуалізацію і диференціацію навчання.

Викладання предметів природничого циклу з використанням мультимедійних технологій дає можливість перейти від пасивної подачі матеріалу до активного способу реалізації освітньої діяльності, в якому учень стає не тільки центральним об'єктом процесу, а й активним його учасником.

В цьому випадку мультимедійні технології не повинні ставати центром процесу навчання, а нести допоміжний, пізнавальний характер, а також бути допоміжним засобом активізації уваги. Таким чином, активізується сам освітній процес за рахунок збільшення наочності пропонованого матеріалу, відбувається більш плідна інтерактивна взаємодія.

Мультимедійні технології застосовуються: при подачі нового матеріалу (мультимедійні технології дозволяють ілюструвати новий матеріал різноманітними наочними і більш пізнавальними засобами);  при закріпленні матеріалу (при використанні електронної презентації в Power Point діти бачать пройдений матеріал в цілісній структурній формі); як засіб емоційного розвантаження (все заняття не можливо базувати на матеріалі підготовленому за допомогою мультимедійних технологій. В цьому випадку вони виступають як додатковий інструмент, що знімає втому і напруження через зміну виду діяльності.); при перевірці знань.

 Використовувати  інформаційно – комунікативні технології можна і в позаурочній діяльності. Наприклад, ігри: «Хімічний тир», «Хімічний лабіринт», «Поле чудес».

Одне з актуальних завдань сучасної школи — пошук оптимальних шляхів зацікавлення учнів навчанням, підвищення їхньої розумової активності, спонукання до творчості, виховання школяра як життєво й соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях, вироблення вмінь практичного і творчого застосування здобутих знань. Це означає, що вчитель має орієнтуватися на використання таких педагогічних технологій, з допомогою яких не просто поповнювалися б знання й уміння з навчального предмета, а й розвивалися такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння творчо виконувати завдання. Пізнавальна активність на рівні структурної одиниці спрямованості особистості свідчить про те, що учень охоче засвоює ту чи іншу інформацію, більше того — має міцно сформовану потребу в якісній пізнавальній діяльності, сильні та стійкі мотиви цієї діяльності. Отже, потрібно формувати не лише вузько навчальні, а й широкі пізнавальні мотиви, учень повинен перейти від цікавості (ситуативного інтересу) до зацікавленості. В. Сухомлинський зазначав, що саме від нас, дорослих, залежить, чи відчує дитина . романтику, красу пізнання.

На цей час практично кожний учитель хімії застосовує в своїй діяльності нетрадиційні форми навчання школярів, а саме використовує інтерактивні методи На мій погляд це пов’язане зі становленням нового стилю мислення вчителів, що орієнтуються на ефективне рішення освітньо-виховних задач в умовах більш ніж скромної кількості предметних часів та посилення самостійної творчо-пошукової діяльності школярів.

“Давно визнано, що гра займає значну частину життя дитини. Ще у вісімнадцятому столітті Ж. Ж. Руссо писав про те, що для того, щоб пізнати та зрозуміти дитину, необхідно спостерігати за його  іграми, а це означає, що, прагнучи учню вираз та  дослідження власного емоційного світу, педагог повинен  звертатися до цього концептуально-експресивному світу. На відміну від  дорослих, для яких  природним середовищем є мова, природнім середовищем для дитини є гра та різноманітна діяльність". Про першорядне значення гри, для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним та невід’ємним право дитини. Так само, як дитинство має свій внутрішній зміст та не є простою підготовкою до дорослості, так само гра має свою внутрішню цінність та важлива не залежно від того, до яких наслідків вона може привести. На відміну від роботи, яка має певну мету та спрямована на  виконання якогось певного завдання шляхом пристосування до вимог безпосереднього оточення, гра внутрішньо складна, не залежить від заохочення з існуючими у дитини уявленнями.

“Гра для дітей – засіб навчитися тому, чому їх ніхто не може навчити. Це засіб дослідження та орієнтації в реальному світі, просторі та часі, речах, тваринах, людях. Включаючись в процес гри, діти навчаються жити в нашому символічному світі – світі змістів та цілей, в той же час досліджуючи, експериментуючи, навчаючись”.

Крім того, гра створює особливі умови, за яких розвивається творчість учнів. Сутність цих умов заключається у спілкуванні на рівних, де зникає боязкість, виникає відчуття – “я теж можу”, тобто у грі відбувається внутрішнє розкріпачення. Для навчання дуже важливо те, що гра  є класичним засобом навчання дією. В ній органічно закладена пізнавальна задача  та відчувається самостійний пошук знань. “Оволодіння знаннями у грі – нова, унікальна  умова з’єднування однолітків, умова  набування інтересу та поваги один до одного, а по ходу – і навчання себе”, таким чином, крім всього іншого, у грі відбувається і величезна  виховна робота.

 ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ХІМІЇ

Основною формою організації навчальної діяльності практично в усіх країнах світу є класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом чотирьох століть поспіль, сьогодні, в умовах науково технічного прогресу, вона перестала задовольняти проблему суспільства в освіті й потребує вдосконалення. Причиною цього стало як закономірне і неминуче зростання обсягу загальноосвітніх знань, що підлягають обов'язковому засвоєнню, так і зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов'язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересу до навчання, зниженням якості знань, перевантаженням дітей домашнім завданням і уроками, з тим, що навчальні заняття шкідливо впливають на здоров'я школярів. Тому все частіше використовуються нетрадиційні форми навчання. Для активізації навчальної діяльності учнів слід використовувати нестандартні уроки, інтерактивні методи або ігрові моменти.

Інтеракція позначається, як здатність взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь або з ким-небудь. Вперше термін "інтеракція" був застосований в назві теорії символічного інтеракціонізму, що спиралися на ідеї Г. Блумера, Ч. Кулі, Г Зиммель.

Інтерактивні методи навчання мають ряд особливостей, які потрібно враховувати в реальній навчальній діяльності. По-перше, активна взаємодія учасників освітнього процесу. В даному випадку взаємодія розуміється як "стосунки між людьми, коли вони в процесі вирішення спільних завдань, впливаючи один на одного, доповнюють один одного, успішно вирішують ці завдання". При цьому "відбуваються зміни в кожному з цих суб’єктів, і в тих об’єктах, на яких спрямована взаємодія". По-друге, використання інтерактивних методів навчання передбачає наступну логіку навчальної діяльності: мотивація – формування нового досвіду – його усвідомлення через застосування – рефлексія. Формування нового досвіду здійснюється з врахуванням вже наявного, створення проблемних діалогічних ситуацій, утворюються на основі суперечностей, що виникають, народження нових пізнавальних мотивів та інтересів. По-третє, інтерактивні методи характеризує робота в малих групах на основі кооперації та співпраці. По-четверте, інтерактивні методи навчання засновані на ігрових формах навчання, при яких проявляється акумуляція і передача соціального досвіду, створюються умови для більш повної реалізації особистості тих, хто навчається.

Спроби класифікації інтерактивних методів навчання різноманітні: Л. Н. Вавилова, Т.Н. Добриніна, Е.Я. Голант, О. А. Голубкова, В. В. Гузєв та інші.

Розглядаючи різні класифікації інтерактивних методів, потрібно відмітити ряд проблем: по-перше, ще досі не було виявлено жодної повної класифікації інтерактивних методів навчання. По-друге, нема чіткого розмежування між інтерактивними та активними методами навчання, одні і ті ж види відносять як до активних, так і до інтерактивних. По-третє, наявні класифікації інтерактивних методів навчання не відбивають такої особистісної функції, як самореалізація.

Г.С. Харханова класифікує інтерактивні методи на основі формування мотивації конфлікту на три групи, в залежності від спектра можливостей: інтерактивні методи навчання з широким, середнім і вузьким спектром можливостей.

Е. Я. Голант вперше класифікує методи навчання за мірою включеності тих, хто навчається в навчальну діяльність. Пасивні методи навчання називаються нею "нетрудові методи готових знань", активні методи – "інтенсивні, активно-трудові".

О.А. Голубкова, А.Ю.Прилепо класифікують інтерактивні методи навчання на основі їх комунікативних функцій, розділяючи їх на 3 групи: дискусійні методи (діалог, групова дискусія та аналіз життєвих ситуації); ігрові методи (дидактичні ігри, творчі ігри, втому числі ділові, рольові ігри, організаційно діяльні сні ігри, контрігри); психологічні група інтерактивних методів.

Т. С. Паніна, Л. Н. Вавилова класифікують інтерактивні методи навчання на три групи : дискусійні (діалог, групова дискусія, розбір ситуацій з практики); ігрові (дидактичні творчі ігри, в тому числі ділові, рольові ігри); тренінгові.

Нажаль, ні одна із цих класифікацій не відбиває такої особистісної функції, як самореалізація особистості. Тому була вжита спроба систематизувати інтерактивні методи навчання в контексті самореалізації особистості тих, хто навчається. Отже всі інтерактивні методи навчання вчені пропонують розділити на три великі групи на основі середовищ взаємодії: учень – учень – вчитель, учень – комп’ютер – вчитель, учень – навчальний підручник – вчитель.

В середовищі "учень – учень – вчитель" пропонують виділити ігрові та неігрові інтерактивні методи навчання.

Ігрові інтерактивні методи навчання включають: імітаційні методи, до яких відносяться ролеві ігри, що підрозділяються на ігри-драматизації і ролеві дискусії; навчальні ділові ігри, що включають операційні та імітаційні ділові ігри. Неімітаційні ігрові інтерактивні методи навчання представлені: дослідницькими діловими іграми; кейс-методами; проектними методами; організаційно-діяльнісними іграми (організаційно-розумові, моделюючі, проектні гри); аналізом конкретних ситуацій (аналіз мікроситуацій, аналіз ситуаций-ілюстрацій, аналіз ситуацій-проблем, розбір і обговорення конкретного матеріалу, вивчення передового досвіду і обмін знаннями); тренінговими методами.

Неігрові інтерактивні методи навчання представлені методами діалогічноїї взаємодії: дебати, диспути, відкриті форуми, різні види дискусій ("Круглий стіл", проблемна дискусія, експрес-дискусія, "Акваріум", "Навчаючись вчусь", текстова дискусія). А також методами автентичного оцінювання досягнень учнів.